"Був під прицілом КГБ": Відомий тренер вразив своєю відвертістю (фото)

Мирон Маркевич зізнався, що його батька відправляли на заслання на Урал.

Мирон Маркевич. Фото: dynamo.kiev.ua

Знаменитий український тренер Мирон Маркевич відмовився в молодості працювати на КДБ. Колишній наставник "Дніпра" і збірної України вразив одкровенням, розповівши про своє непросте життя в СРСР, зазначають Патріоти України з посиланням на "Футбол 24".

Винники розташовані на схід від Львова. Кілька кілометрів долаємо дуже швидко. Перехід з "точки А" в "точку Б" – плавний і майже непомітний. В’їхавши у місто, повертаємо праворуч – до стадіону імені Богдана Маркевича. Саме тут нам призначив зустріч знаменитий син знаменитого батька, дитячого тренера, на честь якого і названо арену.

Субота. Холодно і дощить – періодами дуже рясно. На майданчиках довкола головного поля вирує життя – команди грають у міні-футбол. Сьогодні тут пройде турнір серед воїнів АТО. Але це буде потім. Зараз ми чекаємо на Мирона Богдановича, який пообіцяв виділити нам 2-3 години у своєму щільному графіку.

Очікування триває недовго. У браму в’їжджає чорний кросовер BMW і акуратно паркується. З-за керма виходить Маркевич, одягнений у темно-синю куртку, такі ж спортивні штани і чорні кросівки. "Ну що, ви приїхали по мою душу?" – усміхається нам. Підіймаємося на другий поверх спортивного комплексу.

Тут у тренера цілий музей. На стінах за склом дбайливо розвішані футболки, колекції яких позаздрив би, напевно, навіть Тимощук. Увагу привертає біло-блакитна футболка збірної Аргентини і автограф чорним маркером.

"То мені Мессі підписав, – каже Мирон Богданович. – А то – Зідан, коли став тренером "Реала" (футболка Королівського клубу висить на стіні навпроти, – Ред.). – "Обмінялися з Мессі кількома фразами?" – "Та я по-іспанськи не знаю, – сміється тренер і продовжує екскурсію. – А тут у мене команди, з якими грали "Металіст" і "Дніпро" в єврокубках. – "Наполі", "Лаціо", "Байєр", віденський "Рапід"…

Поруч зі сходами натрапляємо на червону футболку із білими літерами – трьома "С" і однією "Р". "Це футболка Олександра Чівадзе, який був капітаном збірної Союзу у 1982 році", – пояснює Маркевич.

Після ознайомлення із колекцією прямуємо до виходу. Мирон Богданович зупиняється біля двох жовто-синіх стягів, густо вкритих автографами: "Прапор прямо з Авдіївки. А цей – із Мар’їнки”. У голосі відчувається гордість і зворушення.

Наостанок Маркевич запрошує у роздягальню. На лавках кілька футболістів перевзуваються у бутси. Усі вітаються із тренером. А він вказує на футболку "Металіста", яка возвеличується над кімнатою: "Сфотографуйте, щоб вони не ображалися на мене". Залюбки!

"Чи вірите у відродження колишньої слави "Металіста"?" – цікавлюся принагідно. "Хотілося б, щоб то скоріше відбулося, – відповідає Маркевич і квапиться до ще одного екземпляру. – Зверніть увагу на футболку "Сент-Етьєна". Вона саме з того матчу, коли Федецький забив і вивів нас у плей-офф".

Виходимо назовні. Дощ вщух, небо трохи проясніло. Можна вирушити у спацер уздовж футбольного поля і оцінити масштаби господарства Мирона Маркевича.

– Щоразу, коли сюди приїжджаю, бачу щось нове. Як довго будувався цей комплекс?

– Спочатку тут було тільки поле і он та трибуна (показує рукою на протилежний бік стадіону, - Ред. ). Пізніше я почав будувати – штучне поле, два майданчики. Основна ідея – дитяча школа. У школі я років 15. Спочатку не думав, що так розбудуюся. Але Бог допоміг – я в "Металісті" заробив гроші і велику їх частину вклав сюди. Близько 4 мільйонів доларів.

Тут багато дітей займаються – щось із 150. Школа – не платна. Ми нікого не виганяємо – хто приходить, той тренується. Завдання обов’язково виховати Пеле, Мессі чи Марадону перед нами не стоїть. Школа є для того, щоб дітей забрати з вулиці. Тут вирує життя цілий рік.

Зупиняємося біля довгої трибуни із пластиковими жовто-синіми сидіннями у 3-4 ряди. Маркевич зізнається, що цю трибуну допоміг збудувати колишній власник "Металіста" Олександр Ярославський.

– Я чув, що ви можете зайти на тренування до дітей і дати їм майстер-клас…

– Намагаюся сильно не втручатись. У нас тренери досить тямущі. Але іноді, якщо потрібно, то треную й дітей. (Після паузи) Тут грає "Рух". Зараз вони виходять в Першу лігу. На дебютній грі тут зібралося близько 5 тисяч глядачів.

– Чи бачите перспективу для того, щоб "Рух" у найближчі кілька років склав конкуренцію "Карпатам"?

– То, напевно, запитання більше до президента клубу Григорія Козловського. Все залежить від того, як у нього буде з фінансуванням.

– Ви також розпочинали на цьому полі?

– Так. Тут працював мій батько, ось неподалік пам’ятник стоїть. Він тут все розвивав, організував дитячу школу. Старші вболівальники пам’ятають його вихованців – Поточняка, Покору, Ярослава Грися, Можаровського.

– З часу відставки у "Дніпрі" минув майже рік. Нудьгуєте?

– Коли 32 роки займався тією справою, то тепер, звісно, нудьгую. То був зовсім інший ритм життя. Але тримаю себе в тонусі. Граю за ветеранську збірну України. По 2-3 рази на тиждень бігаємо ще й тут.

– Днями писали, що вами цікавиться "Коньяспор". Увесь час вас кудись відправляють. Скільки у таких повідомленнях правди, а скільки – вигадки?

– Вже, знаєте, трішки то набридло. Тільки Ребров програє один матч – зразу біжить інформаційна стрічка "Маркевич – тренер київського "Динамо". Або звільнили когось в якомусь клубі – вже Маркевич там (Усміхається). З одного боку я спокійно до того ставлюся. Але з іншого – все ж було б краще, якби журналісти інформацію перевіряли і писали тільки тоді, коли дійсно щось відбувається. Зараз звідкілясь виникла Туреччина…

– Наскільки важливо для тренера брати іноді творчу паузу?

– Десь воно кожному тренеру потрібно. Але перерва не повинна бути довгою.

– Яка критична межа?

– Один рік – максимум. Пізніше починаєш відставати. Мені вже немало років. Ще хочеться кудись піти. Але то має бути серйозний проект. Такий, як "Металіст" колись.

– Але не обов’язково український?

– Зараз я просто не бачу, що може бути в Україні. Хіба що у "Шахтарі" футболісти не розбіглися, і ця команда залишилася боєздатною. Багато футболістів пішло з "Динамо". Я вже не кажу про інші команди. Але це потрібно пережити. Зараз час молодих тренерів і футболістів, які повинні зростати.

– Багато пропозицій відхилили упродовж останнього року?

– Десь 5-6, напевно. Просто нецікаво. Їхати – аби їхати – не хочу. Ще раз кажу: якщо то дійсно щось серйозне – я ще можу попрацювати. Ну, побачимо.

– Більшість свого часу тепер проводите у Винниках?

– Винники, Київ… Можу в Луцьк на футбол поїхати. На "Карпати" приходжу. У Харкові був.

"Мироне Богдановичу, як ся маєте?" – у розмову втручається кремезний, підтягнутий військовий керівних чинів. "Та нічого, помаленьку", – відповідає Маркевич. Вони обмінюються ще кількома фразами і ми йдемо далі.

– Яким є ваш традиційний день у Винниках?

– Прокидаюся і біжу. Он бачите – є траса в тому лісі, – показує в напрямку гір, що оточують Винники. – Там – озеро. Біжу до озера, піднімаюся на вершину. Потім спускаюся сюди, на стадіон, і їду додому. Душ, кава – знову повертаюсь. Якщо є тренування, то спостерігаю за ним. І так кожного дня.

– Яку відстань пробігаєте?

– До 6 кілометрів.

*******

За планом – відвідини отчого дому Маркевичів. Будинку, де тренер народився і провів перші роки свого життя. Мирон Богданович пропонує не йти пішки (знову дощить), а проїхатися туди машиною.

– Полюбляєте швидкість?

– А хіба в нас є траси, де можна натиснути на газ? Хіба якщо їду в Трускавець, – усміхається Богданович, повертаючи кермо у потрібному напрямку. – Стараюся їздити акуратно. Адже потрібно враховувати, хто їде навпроти. Можна керувати дуже грамотно, але не знати, хто їде тобі назустріч.

– Ви в Україні – особливий тренер. Постійно на зв’язку з армією, допомагаєте, чим можете…

– Зараз такий час, що хто має можливість – той повинен допомагати. У мене така можливість є.

– Багато друзів там надбали?

– Багато. Коли був у Мар’їнці, зустрів багатьох уболівальників “Металіста", "Дніпра". Вони за цей час стали справжніми воїнами і професіоналами. Нехай їх Бог береже.

– Часто зідзвонюєтеся?

– Туди телефонувати з мобільних телефонів не зовсім, знаєте, правильно. У травні або на початку червня знову поїду до них.

– Ви народилися на Галичині, де патріотичне коріння – дуже глибоке.

– Звичайно. Я 40 років прожив при радянській владі. Враховуючи те, що багато моїх родичів були в УПА, я перебував під таким собі ковпаком, під прицілом. Коли отримав серйозну травму і хотів влаштуватися на роботу в інститут фізкультури, мене брали, але потрібно було підписати папір, що працюватиму на КДБ. Я відмовився. Потім влаштувався у школу села Чишки.

У нас було зовсім інше життя. Я от дивлюся на молодь, дивлюся на вас – то все по-іншому. А ми постійно перебували під напругою. У кожному під’їзді, в кожному домі були люди, які доносили. До того ж, мій батько був висланий у Німеччину, через що його потім відправили у заслання на Урал. Вся наша сім’я перебувала під прицілом "органів". До речі, два брати і сестра мого батька виїхали в Америку у 1943-му.

– Як склалася доля тих, хто воював в УПА?

– От якраз вони і виїхали в Штати. Один двоюрідний брат моєї мами був в УПА, а інший служив в радянській армії – загинув під Сталінградом. Таке життя було…

*******

Вулиця Смерекова, 7. Вузьке, довге подвір’я. До старої хати притулився новий двоповерховий будинок – стіна в стіну. Маркевич підходить до рідного порога: "Ця хата збудована ще до Другої світової. Тут я виростав. У 1958-му ми переїхали до Львова, на Привокзальну. Але я все одно сюди часто приїжджав".

Мирон Богданович запрошує нас до нового будинку. У вітальні грає класична музика. Навколо – фотографії, книги, картини. "Про цей дім також багато спогадів, – зізнається тренер. – Його збудувала моя мама 15-20 років тому. Я їй допомагав, чим міг. Працював тоді в луцькій "Волині".

– Знаю, що ви постійно перебували на зв’язку із своєю матір’ю. Телефонували їй по кілька разів на день…

– (Зітхає) Пригадую, ми грали у Леверкузені, а поруч із мамою у лікарні була моя сестра. Ярославський дав мені літак і я ще встиг попрощатися. Вона мене дочекалася – і тоді померла.

Із другого поверху до нас спускається пані Рената – рідна сестра Мирона Богдановича.

– Яка несподіванка! – привітно вигукує жінка. – Дуже гарно. Дякую, що ви приїхали. У мене просто надзвичайний брат. Тут наше родинне гніздечко.

– Вона вийшла заміж в Америці. Там є внуки, – пояснює тренер. – Тож Рената півроку живе тут, у цьому будинку, а півроку – там.

– Америка Америкою, а тягне у Винники, – зізнається пані Рената. – Що більше тобі років – то більше ваблять рідні терени. Думаю, у Мирона теж таке відчуття. Ну правда ж, що тягне в той наш ліс?

– А футболом ви цікавитеся? – запитую у неї.

– Хіба могло бути по-іншому? – сміється сестра Мирона Маркевича. – Але в нас у цьому плані дуже унікальною була мама. Вона записувала всі рахунки, вела статистику очок – знала буквально все! Ми дивилися всі його матчі. Коли були напружені ігри – я не витримувала і виходила надвір. Тільки запитувала періодично: "Скільки ще до кінця? Скільки?"

– Так, коли ми грали, то тут всі не мали спокою, – підсумовує Богданович.

Вийшовши за поріг, Маркевич із ностальгією окидає поглядом усе обійстя. Показує нам на кладовище під самісінькою горою. Від будинку до нього – метрів 100, якщо "на око": "Люблю тут бувати. Цвинтар зовсім недалеко (Усміхається). Абсолютно ніякого страху в мене нема. Більше того, коли я вчився в інституті фізкультури, о 9 годині вечора розпочиналося тренування, яке тривало до 11-ї. Після цього я повертався навпростець через Личаківське кладовище. Зовсім не боявся. Ходив так упродовж 4 років".

Сідаємо у кросовер, щоб продовжити нашу мандрівку.

Опублікував: Ярослав Степанов
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Сирський прокоментував чутки про ймовірний наступ окупантів на Харків

п’ятниця, 29 березень 2024, 13:40

Україна не можна ігнорувати будь-яку інформацію про підготовку ворога до наступальних дій, у тому числі і ці оцінювання західними ЗМІ щодо нової загрози наступу на Харків. Про це заявив Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, передають Патріоти Украї...

У Британії розгорівся ядерний скандал через витік важливої інформації, - Financial Times

п’ятниця, 29 березень 2024, 13:29

Британське Агентство з ядерного регулювання (ONR) подало до суду на оператора атомного комплексу Sellafield Ltd через виявлені порушення у сфері IT. Йдеться про небезпечний ядерний об'єкт, де зберігаються найбільші у світі запаси плутонію. Про це пише ...