"ЛНРівці стрілялись за мою ферму" - луганчанин про рекет бойовиків

"Приїхали люди у формі з автоматами. Російською так не говорять навіть у Луганську. Вистрілили кілька разів у повітря: "Все - мордой в пол". Запитали, хто господар. Підняли, сказали вести в кабінет. Там заявили: "Мы теперь власть. Надо платить налоги на благо республики", - розповів Gazeta.ua фермер Олександр, передають Патріоти України.

Чоловік народився у селі Миколаївка на Луганщині. З 26 років жив в Новоганнівці Краснодонського району. Від початку 2000-х взяв в оренду більше землі. Раніше вирощував соняшники. "На нових ділянках знайомий порадив засівати пшеницю. Мали хазяйство для сім'ї: пару свинок, гуси, кури, корова. За цим дивилася дружина", - пригадує.

Як окупація вплинула на бізнес?

Перші місяці жили спокійно. Війна була далеко від села. Ми - з іншого боку Луганська. Стояв якийсь блокпост. Досі не знаю, чий (український опорний пункт, який бойовики знесли його артилерією під час боїв за Луганський аеропорт. - Ред.). За нас ніхто не боровся. Коли якогось дива ми стали ЛНР, троє хлопців із села поїхали на війну за Україну. Серед них і мій син. Але понад 20 - стали "ополченцями". З україномовних сімей. Майже всіх змусили.

Коли востаннє бачились із сином?

Уперше побачив цієї зими. Довго злився на нього. Планував передати ремесло. А він у липні 2014-го сказав, що їде до дівчини до Харкова. А сам - у "Правий сектор". Воює таємно, бо дуже любить сестру. Вона - у Луганську з чоловіком. Мають мережу продуктових магазинів. З п'яти лишилося два. Зять щомісяця забезпечує "ополченців" продуктами. Не тому, що сєпар. Інакше їх обох там закопають.

Коли вперше побачили бойовиків?

13 жовтня 2014-го в понеділок, як завжди, з 14-ма працівниками мав збір. На Toyota і Mercedes приїхали люди у формі з автоматами. Російською так не говорять навіть у Луганську. Вистрілили кілька разів у повітря: "Все - мордой в пол". Запитали, хто господар. Підняли, сказали вести в кабінет. Там заявили: "Мы теперь власть. Надо платить налоги на благо республики".

Їх було семеро. Моїх працівників - 14. Одна - на другому місяці вагітності. Дуже налякалася. Двоє бойовиків залишилися з ними. Інші по кабінетах крали все, що було.

Скільки просили?

За два дні мав зібрати 50 тисяч доларів. Сказали: або заплатиш, або "по законам военного времени расстреляем". Гроші мав. Прибуток під кінець року був у декілька разів більший, ніж вони просили. Довго йшов до цього. Дочці помагав. Відповідав за працівників. Для більшості це єдиний заробіток.

Ви фінансували терористів?

- Я зберіг робочі місця і улюблену справу. Нею марив усе життя. Вони приїжджали у 20-х числах щомісяця. Перед тим називали суму - десь 4 тисячі доларів. Уже 2014-го зрозумів, що це нереально. Раніше зерно перекупляли люди, які залишились в Україні. Їм продавав би дешевше. Але в копійку влітало б домовитися з ЛНР.

Чому не покинули село?

Дочка попросила. Почав шукати виходи, куди продати зерно. Знайомий із Донеччини всю техніку збув і поїхав у Ростов до родичів. Зміг розкрутитися там, бо мав гроші. За безцінь продав йому зерно і насіння. Приїздили перекупники. Вийшло трохи грошей, щоб засіяти на весну.

Так було до цієї зими. У січні після свят приїхали "ліві" ЛНРівці по гроші. Подзвонив до тих, хто завжди заїжджав. Приїхали і почали стрілятись між собою. Далі була жесть. Вони забрали машини і все, що було на складах. Сказали, приїдуть по душу, якщо не заплачу 200 тисяч доларів. 26 січня взяв дружину і втекли до її брата в Чернігів. Вона родом звідти. Так втратив усе, що здобував у житті.