"Це не Росія": Експерт назвав головну загрозу цілісності ЄС

Понад 40 років тому тодішній радник з національної безпеки США Генрі Кіссінджер проголосив 1973‑й роком Європи. Він хотів показати необхідність удосконалення трансатлантичних відносин, особливо у сфері співпраці ЄС і США проти Радянського Союзу на Близькому Сході, зазначають Патріоти України з посиланням на Річарда Хааса.

І Кіссінджер повинен був першим визнати, що європейці так і не відповіли на той виклик. Історія повторилася, і рік Європи почався знову. Щоправда, тепер ініціатива виходить не від розлюченої американської влади, а від самої Європи.

Ставки так само високі, як і в 1973‑му, якщо не вищі. Росія не має наміру йти з Криму і не планує припиняти спроби дестабілізувати Східну Україну. Крім того, є серйозні побоювання, що Москва готова застосувати ту саму тактику проти однієї або кількох сусідніх з нею країн НАТО.

Хвилювання в Європі підсилюють біженці і тероризм. Також офіційно розпочався Брекзит — вихід Британії з ЄС. Залишилося визначити остаточні терміни, які зі свого боку покажуть, як ця подія вплине на політику країн, які подумують залишити союз. Греція і ряд держав на півдні Європи продовжують страждати від високого рівня безробіття, зростання зовнішнього боргу і постійного розриву між тим, що від влади вимагається виконати задля отриманих коштів, і тим, що вони можуть собі дозволити.

Але при всіх проблемах головне зараз для майбутнього Євросоюзу — президентські вибори у Франції. Їх результат вплине на долю не тільки ЄС, але і всього світу. Якщо вірити опитуванням, шанси на перемогу є у всіх чотирьох кандидатів. Невизначених наслідків варто чекати від двох із них: лідера Національного фронту Марін Ле Пен і крайнього лівого кандидата Жан-Люка Меланшона. Обидва підтримують політику, далеку від європейської. Тому їхній виграш на майбутньому голосуванні 7 травня може означати кінець членства Франції в ЄС і НАТО. В такому разі і перед усією Європою постане екзистенціальне питання.

Ще недавно складно було уявити собі такий сценарій. Впродовж стількох років Європа залишалася найбільш успішним, стабільним і передбачуваним регіоном, місцем, де, здавалося б, історія майже зупинилася. А мир — ключова мета створення ЄС — досягнутий.

Але відбулися радикальні зміни. І бажання Росії використовувати військову силу, продемонстроване Володимиром Путіним, а також його кіберманіпуляцїї для просування власного порядку денного — лише один із чинників змін. Ще один виклик Європі кидають її власні політики, які все більше сумніваються в цінностях ЄС.

Причина 60‑річного процесу інтеграції Європи, який часто називають європейським проектом, завжди була очевидна. Західна Європа, насамперед Німеччина і Франція, повинні були об'єднатися до такої міри, щоб війна, яка визначила минуле континенту, стала немислимою.

Мета була досягнута, як і значний економічний прогрес. Але при цьому європейський проект втратив свою значущість для самих громадян. Державні інститути стали занадто далекими, елітарними і надто сильними, не враховують національну ідентичність, до якої досі прив'язані європейці. Невдале створення валютного союзу без фінансового партнера погіршило ситуацію. Бюрократи звалили на себе непосильне завдання.

У Франції, і в результаті по всій Європі, з'явилися популісти і радикальні кандидати правого і лівого крила. І навіть якщо у Франції переможе не один з них, багато що залишиться невизначеним. Поточна криза мине, але в довгостроковій перспективі проблема залишиться.

Очевидно, що Євросоюз потрібно змінювати. Йому час відкинути універсальний формат і прийти до чогось більш гнучкого. Також варто перерозподілити владу Брюсселя на користь інших європейських столиць.

Влада має активно створювати умови для прискорення економічного зростання. Крім того, потрібно підвищити здатність людей жити в умовах неминучого скорочення робочих місць внаслідок технологічної революції. Ініціативу повинна взяти на себе Німеччина.

Багато в чому європейці самі зможуть визначити своє майбутнє. Але адміністрація Трампа теж має зіграти в цьому творчу роль. Час припинити недалекоглядну підтримку охочих покинути ЄС. Розділена, квола й розгублена Європа — поганий партнер для НАТО. Цілком можливо, що в Азії більше шансів вплинути на світ у ХХІ столітті, ніж у Європи. Але не можна забувати уроки останнього століття: те, що відбувалося тут, завжди впливало на стабільність і процвітання всього світу.